Каховська ГЕС. Катастрофа, що дає шанс на зміни.
6 червня 2023 року став днем, коли ще один із індустріальних символів радянської епохи було знищено російсько-українською війною. Машинну залу ГЕС повністю зруйновано, станція відновленню не підлягає.
Історія
Будівництво Каховської ГЕС започаткувало каскад Дніпровських ГЕС – вона будувалась другою після Дніпровської гідроелектростанції і була його останньою (нижньою) сходинкою.
Будівництво Каховського гідровузла почалося у вересні 1950 року відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу й зрошення земель південних районів України й північних районів Криму». Спорудження ГЕС було доручено колективу управління «Дніпробуд», що в 1927—1932 роках зводив Дніпровську ГЕС. Об'єкт було внесено до переліку «великих будов комунізму», проєкти, що мали наблизити «світле майбутнє». Однією із ідеологічних основ для мобілізації мас було здобуття контролю на природою, змусити її працювати на людину, не беручи до уваги наслідки для самої природи — середовища існування самої людини.
Наслідки
Монтаж першої турбіни було завершено 18 жовтня 1955 року, що вважається днем початку роботи ГЕС. Спорудження греблі та водосховища на рівнинних територіях, як тоді, так і сьогодні, є досить нечастим прикладом, адже гідроенергетика зазвичай концентрується у гірській місцевості по двом причинам: сила течії та ландшафт, що підвищує ефективність інженерних рішень. До прикладу, та ж сама Дніпровська ГЕС була побудована на виході Кристалічного щита, що обумовило її відносно невеликі розміри.
У випадку з Каховською ГЕС, масштаби затоплених територій вражають — 2155 км², коли наприклад площа міста Київ — 840 км². Одним із результатів стало знищення Великого Лугу — унікальної розмаїтої екосистеми, а під водою опинилися історичні ландшафти та памʼятки доби Козаччини.
«Ой Січ — мати, а Великий Луг — батько,
Що в Лузі заробити, то в Січі пропити».
Із-за того, що на всьому каскаді водосховищ не було створено жодної рибопропускної споруди, це призвело до вимирання цінних видів риб в басейні Дніпра та значного зменшення біорізноманіття в Чорному морі. Все у комплексні вплинуло на цілісність та сталість екосистеми утвореної однією із найбільших річок Європи.
Порушення технологічних норм під час будівництва, що мали гарантувати ефективне укріплення берегової лінії, із-за будівництва резервуару на рівнинних територіях, спричинили постійне, щорічне по сей день (на інших водосховищах ситуація схожа) збільшення площі водосховища: на великих водних поверхнях утворюються вітрові хвилі, які розмивають береги. Це збільшує водну поверхню, що, у свою чергу, обумовлює збільшення розгону та висоту хвиль. Таким чином, маємо прогресуючий характер процесу ерозії берегів водосховища та ґрунтів.
Із-за порівняно невеликих глибини та значної площі мілководь прогресуючий характер має і деградація самої річки Дніпро, як водного ресурсу. Внаслідок уповільненого водообміну відбувається поступове замулення, заростання їх акваторії вищою водяною рослинністю та масовий розвиток ціанобактерій. Більше того «цвітіння води» щороку тільки загострюється із-за відносно легкого контакту з добривами, що використовуються у агропромисловості.
До прикладу, щоб уявити скільки мулу накопичується на дні резервуару, можна глянути ось це відео:
Що казала наука до війни?
На початку 2000-х років у вчених-екологів сформувалися два погляди на проблему водосховищ Дніпровського каскаду. Одні вчені дотримуються думки про необхідність спуску водосховищ і повернення долини Дніпра до стану наближеного до природного. Так одні вважають, що збитків від сьогоднішнього стану р. Дніпро з каскадом водосховищ у 10 разів більше, ніж доходів. Інша частина дослідників наголошує на тому, що Дніпровські водосховища допомагають вирішувати проблему регулювання стоку та водопостачання, що нові озерно-річкові екосистеми в процесі свого розвитку вже стабілізувалися. Тому треба ставити питання не про спуск водосховищ, а про створення більш дієвого законодавства з раціонального використання та екологічного оздоровлення дніпровських водосховищ. Дійсно, водосховища пом’якшують ситуацію з водокористуванням в епоху можливого водного дефіциту. 1
Сьогодні та думка про майбутнє
Та дещо змінилося. 6 червня 2023 року пресслужба ПрАТ «Укргідроенерго» повідомила:
«Внаслідок підриву машинної зали зсередини Каховську ГЕС повністю зруйновано. Станція відновленню не підлягає. За попереднім прогнозом очікується спрацювання водосховища впродовж наступних 4 днів.»
За 4 дні спуститься вода, яка набиралася там протягом декількох років під час будівництва ГЕС. Втрачені домівки, знищена інфраструктура, втоплені тварини зоопарку у Новій Каховці. Підрив греблі став ще одним військовим злочином на рахунку росії у цій війні. Це біль і у мене не має достатніх слів це описати. Та і тема про інше. Війна ще не закінчилася і ми не знаємо скільки вона буде тривати. Та від того, що ми зараз плануємо робити по закінченню цієї війни, те як ми бачимо світ після нашої перемоги, від того залежить виваженість та поміркованість рішень, які визначать якою буде Україна.
6 червня 2023 року ми прокинулися в реальності де греблі та резервуару більш немає. Це означає, що у суспільстві автоматично починається дискусія навколо питання: відбудовувати чи не відбудовувати? І вже сьогодні керівник «Укргідроенерго» Ігор Сирота у бліц-інтерв’ю Forbes каже:
«Зараз ми економимо воду у верхніх водосховищах. Після деокупації Каховки, що станеться найближчим часом, ми побудуємо тимчасову греблю і швидко наповнимо Каховське водосховище водою з верхніх водосховищ. На цю роботу нам потрібен буде місяць. Ми вже розробляємо проєктні рішення.»
Після цього будуватимуть нову станцію на місці зруйнованої Каховської ГЕС. Згідно з розрахунками, для цього знадобиться від $800 млн до $1 млрд. Окрім станції, необхідно будувати мостовий і залізничний перехід. Нині все це зруйновано.2
Я не маю наміру оцінювати рішення та дії, що саме зараз треба робити для зменшення наслідків техногенної катастрофи. Я не маю на то експертної кваліфікації оперативного рівня. Але я маю намір висловитися з приводу далекоглядних планів відбудови водосховища і самої Каховської ГЕС.
Як було сказано вище, на початку 2000-х років у вчених-екологів сформувалися два погляди на проблему водосховищ Дніпровського каскаду. Одні вчені дотримуються думки про необхідність спуску водосховищ і повернення долини Дніпра до стану наближеного до природного, інші - на їх збереженні та модернізації. Ти не менш, треба зауважити, що цей діалог був актуальний, коли ми жили в реальності де існував весь каскад водосховищ із завʼязаною на нього інфраструктурою, витратами та економікою, як то агросектор чи навіть атомна енергетика.
Але сьогодні, як це не гірко говорити, Південь України — це поле битви, заміноване та забруднене. І це все поверх десятиліть аграрного лоббі та витискання максимуму із земель степової зони, стан якої катастрофічний вже був до початку повномасштабного вторгнення. І я не можу перестати бачити деякі паралелі між тим, яке місце посідає агросектор в Україні та роль нафти й газу в росії. Окрім відверто схожої ментальності ресурсно-орієнтованої економіки, ще й маємо колоніальне клеймо «хлібниці Європи».
Тим не менш, більше про проблеми земель степової зони можна почути в документальному фільмі 2019 року, одного із першопроходців оприроднення (rewilding) степу в Україні Олексія Бурковського.
Але це лише один бік проблеми. Адже інший — це сама річка Дніпро, найбільший водний ресурс всієї нації, який є обʼєктом безперервного насильства протягом останніх 100-а років. Сам факт, що голова галузі гідроенергетики України у своєму першому повідомленні навіть не допускає відновлення природного стану ріки, зважаючи на вже сучасний її катастрофічний стан (і я маю сумніви, що він того не знає), говорить про наслідування ментальності, що наслідує радянську чи принаймні відсутність думок про її перегляд. І прикладом цього, а саме відсутності стратегічної екологічної візії у структурах Укргідроенерго, є історія і навколо ГЕС на Дністрі і катастрофічний стан Південного Бугу.
Як в одному із подкасті War on the Rocks Майк Хофман говорить про культурне протистояння в ЗСУ між радянським світоглядом і українським, так і само тут — я вбачаю схоже протистояння у такій конвенційній діяльності людини, як енергетика, зокрема гідроенергетика. Враховуючи зміни клімату, війну, стан самої річки Дніпро, та і самі наслідки для екосистеми творені каскадом водосховищ, беручи все це разом, то мені закрадається сумнів чи взагалі варто у 21 столітті намагатися відбудовувати проекти такого формату, особливо, коли в Європі діяльність інших проектів таких як Dam Removal Europe стає все більш нагальною та частиною урядових політик. В Україні, доречі, ця організація має також сліди своєї діяльності у рамках проекту Rewilding Danube Delta, спільної ініціативи науковців та екологів України, Румунії та Молдови. Гарний приклад співпраці держав регіону.
Ця війна не тільки за виживання держави Україна, а й за інше майбутнє, вона проти минулого, проти насадженого, насильницького минулого, яке закорінене, як у поневолення людини, так і — природи. Історія та життя розвинених країн показують нам досить чітко, що нації, які не вміють налагодити сталого та гармонійного співіснування з природою є суспільством недоцивілізованим, бо знаходиться у постійному конфлікті з своїм власним середовищем, а отже підходять до нього не з принципу кооперації, а принципу експлуатації. У такому суспільстві складніше знайти сприятливих умов, де людина, особистість, може розвивати свої таланти, реалізувати себе, зробити свій власний вольовий внесок до спільного добробуту, бо вона, як і природа, є частіше обʼєктом експлуатації, а не кооперації.
Ґрунтуючись на міркуваннях вище, я не бачу майбутнього України, як цивілізованої країни, де існує не тільки Каховське водосховище, а й весь каскад дамб уверх за течією Дніпра, бо це вбиває річку і за весь цей довгий час, з початку створення цієї системи водосховищ, нічого не було зроблено, щоб ситуацію покращити, стан річки тільки стає гірше. І це дуже сумно, що реальність в якій ми живемо, саме така, а не якась інакша, що реальність не та де знайшли нові інженерні рішення для тої самої Запорізької АЕС, бо як сьогодні стало відомо, ставок охолодження реакторів хоч і живиться водосховищем, та повністю від нього відділений, що дає причини думати про можливість забезпечення охолодження станції і без існування водосховища, наприклад за допомогою системи багаторвіневих помп з Дніпра чи інших альтернативних джерел. Рішення завжди можна знайти, у тому числі для агропромисловості, чого вартує California State Water Project, головне — це те, які саме проблеми та вимоги беруться до розгляду, бо вони потім формують втілені рішення. Так, може це, і скоріше за все це так і є, буде дорожче, але у далекоглядному баченні - це і є та плата за життя у злагоді з середовищем, де людина принаймні не сприяє його деградації. Україна платить занадто дорогу ціну, щоб дозволити собі повторювати помилки минулого знову, бо може так вийти, що вся нація стане банкротом у всіх сенсах цього слова.
Я співчуваю всім хто втратив сьогодні свої домівки (знову). Хай ця війна скоріше закінчиться нашою перемогою, у всіх сенсах цього слова.